Консультації
Відповідальність за порушення земельного законодавства визначена статтею 211 Земельного кодексу України.
Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність згідно зі статтями 52-56 за:
- псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (громадян від 20 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від 50 до 100);
- порушення правил використання земель (громадяни 5-25 та посадові особи 15-20);
- самовільне зайняття земельної ділянки (громадяни10-50 та посадові 20-100);
- перекручення або приховування даних державного земельного кадастру (посадові особи 5-20 );
- зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу (громадяни 10-20 та посадові 20-50);
- незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (громадяни 30-70 та посадові 30-100);
- порушення строку погодження (відмови у погодженні) документації із землеустрою (посадова особа Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування 30-50);
- порушення законодавства про Державний земельний кадастр (державні кадастрові реєстратори 20-50);
- порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (громадяни 10-20 та посадові особи 15-30); непроведення рекультивації порушених земель (громадяни 5-10 та посадові особи 10-30);
- порушення правил землеустрою (відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою (громадяни 5-20 та посадові особи 5-30);
- знищення межових знаків (громадяни від 5 до 10).
В даному випадку необхідно спочатку переоформити майно (гідротехнічні споруди) з державної до комунальної власності.
Основні умови передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність, передбачені Законом України від 03.03.98 р. № 147/98-ВР «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» (далі – Закон №147).
За відсутності підзаконного нормативно-правого акта, який би прямо регламентував порядок передачі об’єктів з державної власності в комунальну, ОМС практикують прийняття власних локальних документів (регуляторне рішення), які визначають механізм такої передачі.
Отже, Закон № 147 регулює відносини, пов’язані з передачею об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст або в їх спільну власність.
Така передача здійснюється безоплатно щодо:
- Цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів;
Примітка. Під передачею цілісних майнових комплексів підприємств розуміють передачу всіх активів і пасивів підприємств, їх лімітів, фондів, планів фінансово-господарської діяльності тощо;
- Нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі об’єктів незавершеного будівництва);
Примітка. Об’єкти незавершеного будівництва передаються з проектно-кошторисною документацією;
- Іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств;
- Об’єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об’єктів соціальної інфраструктури (навчальних закладів, закладів культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров’я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячих оздоровчих таборів), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
Примітка. Об’єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об’єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об’єктів, яка здійснює передачу. Разом з житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані приміщення, зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо).
Відповідно до ст. 3 Закону № 147 ініціатива щодо передачі об’єктів права державної (комунальної) власності може виходити відповідно від: органів, уповноважених управляти державним майном.
Примітка. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону України від 21.09.06 р. № 185-V «Про управління об’єктами державної власності» (далі – Закон №185).
Стосовно органів, уповноважених управляти державним майном, що згідно зі ст. 6 Закону № 185, ці органи відповідно до покладених на них завдань, ведуть облік об’єктів державної власності (що перебувають в їх управлінні), здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об’єктів. Для означених цілей створений і діє Єдиний реєстр об’єктів державної власності. Його формуванням та веденням опікується Фонд державного майна України. Відомості для формування цього реєстру в тому числі надають органи, уповноважені управляти державним майном.
Органи місцевого самоврядування є користувачами Єдиного Реєстру об’єктів державної власності (ст. 12 Закону № 185). Доступ до даних цього Реєстру здійснюється відповідно до Закону України від 13.01.11 р. № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», у тому числі шляхом оприлюднення у формі відкритих даних на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України.
Прийняття рішень про передачу об’єктів права державної власності у комунальну - даний етап механізму передачі визначений ст. 4 Закону № 147. Вказаною нормою, в тому числі, визначено перелік суб’єктів, які приймають рішення про передачу залежно від об’єкта передачі.
Закон № 147 уточнив умови «переходу» державного майна саме у комунальну власність. Відповідно до них передача об’єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад.
Відповідно до п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» надання згоди на передачу об’єктів з державної у комунальну власність належить до виключної компетенції відповідної ради. Надається вона у формі рішення, яке приймається на пленарному засіданні ради.
Погодження пропозиції про передачу об’єктів державної власності у комунальну частиною 3 ст. 4 Закону № 147 визначено, зокрема, механізм погодження пропозиції щодо передачі об’єктів з державної у комунальну власність. Він залежить від органу, який приймає рішення щодо передачі.
Так. Статтею 37-1 Земельного кодексу України зазначено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, призначені для ведення особистого селянського господарства, фермерського господарства, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть використовуватися їх власником, землекористувачем також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення таких земельних ділянок.
Відповідь на Ваше питання, а також на інші проблемні питання щодо функціонування інституту старост міститься у Практичному посібнику АМУ "СТАРОСТИ: проблемні питання громад та роз'яснення АМУ", який доступний за посиланням: https://auc.org.ua/sites/default/files/library/pp_210_210_puls.pdf
Добрий день! По суті Вашого запитання відповідаємо.
Частиною другою статті 49 Конституції України встановлено, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. І відповідно до частини третьої статті 142 Конституції України держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Згідно з Основами законодавства про охорону здоров'я кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров’я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я тощо. Отже у разі потреби може бути прийнята місцева програма охорони здоров’я.
Норми законодавства передбачають можливості фінансової підтримки сфери, додаткове фінансування з місцевих бюджетів, зокрема на місцеві програми надання населенню медичних послуг понад обсяг, передбачений програмою державних гарантій медичного обслуговування населення.
Бюджетним кодексом, зокрема статтею 89 передбачено, що до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать видатки на:
- оплату комунальних послуг та енергоносіїв комунальними закладами охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, та місцеві програми надання населенню медичних послуг з первинної медичної допомоги населенню;
- оплату комунальних послуг та енергоносіїв комунальних закладів охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам, для забезпечення надання медичних послуг за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення;
- місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам, місцеві програми надання населенню медичних послуг понад обсяг, передбачений програмою державних гарантій медичного обслуговування населення;
- місцеві програми громадського здоров’я;
Водночас, згідно з частиною п’ятою статті 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема, щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці медичних працівників (програми «місцевих стимулів»), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров’я та інші програми в охороні здоров’я.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування» до власних (самоврядних) повноважень належить, серед інших, управління закладами охорони здоров'я, які належать територіальним громадам або передані їм, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення. До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відповідно до статті 26 зазначеного закону відноситься, серед інших, затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування.
Це означає, що у разі підготовки органом місцевого самоврядування програми соціально-економічного та культурного розвитку або цільової програми, її заходами може бути передбачена фінансова підтримка закладів охорони здоров’я за різними напрямками. Такі програми на сьогодні розроблені та затверджені в різних громадах (наприклад, у м.Києві розроблена та затверджена окрема програма - https://kmr.gov.ua/sites/default/files/899-9069.pdf).
Отже, Програма може бути складовою частиною соціальної програми громади, спрямованої серед іншого на покращання медичного обслуговування населення або окремою програмою. Ви можете внести зміни до існуючої програми.
Усі необхідні фінансово-економічні обґрунтування та розрахунки мають підготувати заклади охорони здоров’я, що обслуговують населення на території Вашої територіальної громади.
Законодавство не містить системного підходу при вирішенні питання обсягу та суб’єкта здійснення повноважень сільського, селищного, міського голови у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень. Головною об’єднуючою ознакою випадків неможливості здійснення сільським, селищним, міським головою своїх повноважень виступає їх тимчасовість, обмеженість у часі на період певних обставин. З іншої сторони здійснення замість тимчасово відсутнього сільського, селищного, міського голови його повноважень іншою посадовою особою має обумовлюватись нагальною необхідністю здійснення тих чи інших дій з метою забезпечення належного функціонування органів місцевого самоврядування та недопущення порушення прав і законних інтересів територіальної громади.
Враховуючи викладене вважаємо, що у разі тривалої відсутності міського голови та нагальною необхідністю здійснення певних дій з метою забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування, повноваження міського голови стосовно представницького органу може здійснювати секретар ради, а стосовно виконавчих органів ради - відповідний заступник міського голови. Такий висновок можна зробити з аналізу частини другої статті 42, частини шостої статті 46, пунктів 2, 3 частини третьої статті 50, статті 53 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
За наступним посиланням Ви знайдете реєстраційну форму заявки та в презентації контактні телефони.
https://ekarpaty.com/konkurs-initsiativ-mistsevih-karpatskih-gromad-2021/
За посиланням можна переглянути презентацію про Проект.
