Відповідно до положень частин першої, сьомої статті 78 Господарського кодексу України (далі ГКУ) комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Таке підприємство очолює керівник, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Вказані норми ГКУ можна витлумачити так, що орган місцевого самоврядування, який утворює комунальне унітарне підприємство, є одночасно і органом управління, а також призначає його керівника. Сам ГКУ не визначає орган, наділений такою компетенцією. Відповідна компетенція визначена у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон). Закон передбачає розподіл повноважень щодо комунальних підприємств між:

-        міськими радами в частині вирішення питань про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств комунальної власності відповідної територіальної громади (пункт 30 частини першої статті 26 Закону), заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників (пункт 8 частини першої статті 26 Закону);

-        виконавчими комітетами та іншими виконавчими органами рад в частині управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню та інші повноваження (підпункт 4 пункту «а» частини першої статті 27, підпункти 1-3 пункту «а» частини першої статті 29, підпункт 1 пункту «а» частини першої статті 30, пункт 2 частини другої статті 52 Закону);

-        міськими головами в частині призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад (пункт 10 частини четвертої статті 42 Закону).

Тобто Закон не передбачає поєднання в одному органі місцевого самоврядування компетенції щодо створення комунального підприємства, управління ним, а також призначення та звільнення його керівника. Певним винятком з цього правила є засоби масової інформації відповідної ради, які утворюються у формі комунальних підприємств, де у компетенції міської ради поєднано заснування ЗМІ, призначення і звільнення їх керівників.

Відповідно до положень частини першої статті 24 Закону правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, які не повинні суперечити положенням вказаного Закону. Оскільки вказана правова колізія стосується повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, то на нашу думку для її вирішення потрібно керуватися нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» як спеціального закону, а не ГКУ.

Повноваження органів місцевого самоврядування, міських голів визначаються законами. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділяє одноосібно міського голову повноваженнями з призначення на посади та звільнення з посад керівників комунальних підприємств (за винятком ЗМІ). При цьому погодження міською радою кандидатур на вказані посади не передбачено. Тому вважаємо, що запровадження такого погодження буде протиправним.

З вищевказаного випливає, що міська рада в межах Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» повинна передбачати у статуті комунального підприємства (за винятком ЗМІ):

-        що органом, до сфери управління якого входить підприємство, є відповідний виконавчий орган міської ради;

-        призначення на посади та звільнення з посад керівника комунального підприємства здійснює міський голова.

 

28.09.2011

 

Відповідно до частин першої, другої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Офіційне тлумачення вказаних положень Конституції України надано рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012. У вказаному рішенні зазначено, що винятком із вказаних норм є передбачена законами інформація, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій органів місцевого самоврядування, своїх посадових повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» оприлюдненню підлягають відомості, зазначені у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік керівників органів місцевого самоврядування та їх заступників. Згідно з пунктом 7 примітки до форми Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, що є додатком до вказаного Закону, є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають оприлюдненню:

1)      відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України – стосовно декларанта та членів його сім’ї;

2)      адреса місця проживання декларанта та місцезнаходження його нерухомого майна.

Вказана частина персональних даних повинна бути прихована при оприлюдненні інформації. Вказана норма є більшою за обсягом правового регулювання та поглинає положення пункту 2 частини шостої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Пункт 1 частини шостої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» додатково відносить до відкритої інформації декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади. Відповідно до статті 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» виборними посадами є посади міського голови та його заступників, секретаря ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету ради. Вказане положення відносить до відкритої інформації лише частину декларації, яка стосується доходів відповідних осіб та членів їхніх сімей, інша інформація декларації щодо майна, витрат і зобов'язань фінансового характеру є конфіденційною. У цьому випадку відкритість інформації не означає обов’язку її оприлюднення, а лише обов’язок надати її на інформаційний запит.

27.02.2012

 

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (частина сьома статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Тобто за наявності конфіденційної інформації у тексті документу, що підлягає оприлюдненню, відповідна частина інформації повинна бути прихована. Якщо це копія з оригіналу, то конфіденційна інформація повинна бути зафарбована в чорний колір. Якщо це електронний текст, то відповідна частина тексту замінюється на виділеним словосполученням «конфіденційна інформація» або іншим подібним.

Звертаємо Вашу увагу, що проекти розпоряджень міського голови не підлягають оприлюдненню. Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оприлюдненню підлягають лише проекти рішень органів місцевого самоврядування. Розпорядження міського голови – це правовий акт посадової особи.

27.02.2012

 

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» база персональних даних (далі БПД) – це іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних. Сукупність паперових оригіналів рішень та книг їхреєстрації однозначно не підпадають під визначення БПД, оскільки вони не є електронними базами і картотеками. Тому питання можна розглядати лише у площині ведення електронної бази рішень (далі ЕБР).

БПД і ЕБР створюються з різною метою. В БПД міститься масив персональних даних, а в ЕБР – масив рішень. Крім того в ЕБР лише частина рішень містить персональні дані. Склад персональних даних відрізняється в залежності від виду рішень. ЕБР дає можливість доступу до персональних даних, однак такий доступ є опосередкований доступом до тексту рішення. З вказаного можна зробити висновок, що в ЕБР відсутня така обов’язкова ознака БПД як упорядкованість персональних даних. Саме це, на нашу думку, не дозволяє віднести ЕБР до категорії БПД.

27.02.2012

 

Останнім часом набула поширення практика притягнення посадових осіб місцевого самоврядування (насамперед, сільських, селищних та міських голів) до відповідальності за адміністративні корупційні порушення, зокрема за порушення вимог частини першої статті 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», що тягне за собою за статтею 172-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Зазначена стаття КУпАП передбачає, що караними є порушення посадовою особою органу місцевого самоврядування встановлених законом обмежень щодо:

1) зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту);

2) входження до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства.

При цьому, не має значення вид підприємства (фермерське господарство, приватне підприємство, підприємство споживчої кооперації тощо) за допомогою якого посадова особа здійснює підприємницьку діяльність чи факт реєстрації підприємницької діяльності або наявність передбаченого законодавством  спеціального дозволу (ліцензії) – останнє лише посилює відповідальність.

Встановлена КУпАП (ст. 172-4) відповідальність за порушення вимог сумісництва та суміщення– штраф від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом.

Крім того стаття 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлює, що особи, яких притягнено до кримінальної або адміністративної відповідальності  за корупційні правопорушення, пов’язані з порушенням зазначених вище обмежень, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом місцевого самоврядування  копії судового рішення, яке набрало  законної сили.

Дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, секретаря ради має здійснюватися з урахуванням положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Слід також мати на увазі, що на розгляді у Верховній Раді України перебуває внесений Кабінетом Міністрів України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (реєстр. № 9473 від 17.11.2011 р.), яким передбачається включити до переліку підстав дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови (стаття 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») «набрання законної сили суду про притягнення його до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення» та прийняття якого прогнозується вже в березні 2012 р.

Водночас, в чинному законодавстві України чітко не визначені критерії, що дозволяють однозначно встановити порушення посадовими особами місцевого самоврядування вимог антикорупційного законодавства України щодо заборони займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю. Так,

- по-перше, Господарський кодекс України (ст. 167) передбачає, що володіння корпоративними правами (під якими  слід розуміти права  особи,  частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що  включають  правомочності  на участь цієї особи в управлінні  господарською організацією, отримання певної частки прибутку   (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої   відповідно до закону,  а також  інші правомочності, передбачені законом та статутними документами) не вважається підприємництвом (підприємницькою діяльністю);

- по-друге, не може визнаватися корупційним правопорушенням  входження посадової особи місцевого самоврядування до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів) різного роду журі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки ці органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики (п. 12 постанови Пленуму Верховного  Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» № 13 від 25 травня 1998 року).

На жаль окремі суди, розглядаючи справи про корупційні адміністративні правопорушення не беруть до уваги норми господарського законодавства чи роз’яснення пленуму Верховного Суду України – посадові особи місцевого самоврядування притягаються до відповідальності  лише на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, до якого включаються особи, що володіють корпоративними правами (засновники підприємств). Не звертають уваги суди і на роз’яснення з цього питання, що надане Національним агентством з питань державної служби (розміщено на сайті АМУ).

Враховуючи, що зазначена законодавча невизначеність може сприяти «вибірковому правосуддю» та використана для додаткового тиску на посадових осіб місцевого самоврядування з боку виконавчої влади, рекомендуємо всім посадовим особам органів місцевого самоврядування негайно передати свої корпоративні права (у разі їх наявності) іншим особам.

28.02.2012

1.       Згідно з частинами другою, третьою статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

2.       Порядок формування окремих видів тарифів   на житлово-комунальні послуги затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».

3.       Підпункт 2 пункту "а" статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, міських рад повноваження з встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг). Розмежування компетенції між національною комісією та виконавчими органами рад здійснюється за принципом: тарифи на послуги, ліценції на які видає національна комісію, встановлюються нею ж, тарифи на послуги, ліцензії на які видають облдержадміністрації, встановлюються виконавчими органами рад.

На даний час отримання висновку Держцінінспекції законодавством не передбачено. Однак відповідний проект урядової постанови наразі проходить процедуру погодження.

4.       Рішення виконавчих органів сільських, міських рад щодо встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги не є регуляторними актами відповідно до абзацу одинадцятого частини третьої статті 3 Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у редакції  Закону України від 22.12.2011 р. N 4231-VI.

02.02.2012

Частиною першою статті 1, частиною першою статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що об’єктами захисту є персональні дані, які обробляються в базах персональних даних. Тобто вказаним Законом захищаються не персональні дані самі по собі, а у зв’язку з їх включенням до відповідної бази. Захист конфіденційної інформації (персональних даних) як таких є переважно сферою регулювання законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації».

Частиною другою статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Однак згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, коли інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом. Частина друга статті 7 цього Закону передбачає, що розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди – лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

При цьому потрібно враховувати, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (частина сьома статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Тому, на нашу думку, Закон України «Про доступ до публічної інформації» як і Закон України «Про захист персональних даних» в межах сфери свого застосування створюють належні умови для захисту конфіденційної інформації і є взаємно узгодженими з цього питання.

27.02.2012

На лист Асоціації міст України з вказаного питання Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України своїм листом від 23.12.2011 № 8/10-537-11 повідомило таке.

Згідно з пунктом 2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цьому житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого приміщення у гуртожитку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

Враховуючи вищевикладене, право на приватизацію разом з громадянином, який був вселений у гуртожиток на підставі ордеру і протягом не менше п'яти років фактично проживає та зареєстрований у ньому, мають члени сім'ї цього громадянина, зокрема дружина, яка фактично проживає та зареєстрована разом з ним у цьому ж гуртожитку незалежно від часу реєстрації місця проживання у ньому.

19.01.2012

І. Частини перша-третя статті 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачають способи оприлюднення:

1)      регуляторними органами:

  • планів діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та змін до нього;
  • звітів про відстеження результативності регуляторного акта;

2)      розробниками проекту регуляторного акта:

  • повідомлень про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій;
  • проектів регуляторного акта;
  • аналізів регуляторного впливу.

Для вказаних документів передбачено оприлюднення відповідними органами:

  • в друкованих засобах масової інформації (власних або спеціально визначених за відсутності власних);
  • на власній офіційній сторінці в мережі Інтернет.

У використаному у Законі словосполученні «та/або» щодо вказаних способів оприлюднення сполучник «та» означає можливість поєднання цих двох способів, а сполучник «або» означає можливість використання лише одного способу і виключення іншого. Використання цих двох сполучників спільно означає можливість вибору відповідним органом тієї редакції відповідної норми (як одним так і з другим сполучником) виходячи з умов його діяльності.

Тобто можливі такі варіанти оприлюднення:

1)      в друкованих засобах масової інформації та на офіційній сторінці в мережі Інтернет;

2)      або в друкованих засобах масової інформації;

3)      або на офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Разом з тим для уникнення невдоволення з боку громадян, які не використовують мережу Інтернет, радимо оприлюднювати у пресі повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій. У такому випадку вказана категорія громадян отримує можливість дізнатися про наявність відповідних проектів регуляторних актів.

 

ІІ.      Частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання. Тобто для прийнятих регуляторних актів оприлюднення в друкованих засобах масової інформації є обов'язковим.

07.02.2012

 

Декларування відомостей про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік як посадової особи місцевого самоврядування так ї членів її сім’ї є однією з умов перебування на публічній службі. Особа, яка хоче зайняти відповідну керівну посаду, а також члени її сім’ї повинні це враховувати. Особа, ідучи на таку службу на певні посади, повинна розуміти, що право на невтручання в її особисте життя, а також членів її сім’ї буде частково обмежено. Якщо претендента чи членів його сім’ї це не влаштовує, то від публічної служби необхідно відмовитися. Бо у подальшому відсутність згоди вказаних осіб на поширення конфіденційної інформації означатиме подання неповних даних у декларації і як наслідок створення умов для притягнення посадової особи до адміністративної відповідальності за статтею 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. А це матиме наслідком звільнення з посади.

Заповнення декларації посадовою особою місцевого самоврядування   супроводжується збором інформації про членів його сім’ї, які йому таку інформацію надають. Надання ними  такої інформації про себе по суті є їх згодою на її використання для цілей декларування і відповідно наступного оприлюднення відповідно до закону. За законність отримання конфіденційної інформації посадовою особою про членів своєї сім’ї відповідальність несе він, а не органи місцевого самоврядування.

На нашу думку буквальне виконання статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» не буде суперечити законодавству про захист інформації. Оскільки як збирання так і поширення конфіденційної інформації у даному випадку уможливлюється тим, що певні особи, розуміючи мету збору такої інформації, надали її для використання у порядку встановленому Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Звертаємо увагу, що частиною першою статті 1, частиною першою статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що об’єктами захисту є персональні дані, які обробляються в базах персональних даних. Тобто вказаним Законом захищаються не персональні дані самі по собі, а у зв’язку з їх включенням до відповідної бази, що для даних декларацій є не типовим. Захист конфіденційної інформації (персональних даних) як таких є переважно сферою регулювання законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації».

23.03.2012